Буча Головне Ексклюзив

Анатолій Кушнірчук, військовий капелан, депутат: дивовижні випадки на фронті завжди були і будуть, бо Бога більше є на фронті, аніж в тилу

Повномасштабна війна змінила кожного з нас, особливо тих, хто відчув весь жах російської окупації. Відомо, що на початку вторгнення суттєво постраждала Київщина, а саме Буча, Ірпінь, Гостомель, Бородянка та інші міста області. З того часу пройшло вже понад два роки, проте моральна травма в людей все ще залишилась. І це попри відновлення інфраструктури та начебто повернення до мирного життя.

Депутат Бучанської міської ради, пастор-капелан Ірпінської Біблійної Церкви та військовий капелан «Бучанської варти» Анатолій Кушнірчук розповів нашій редакції як відновлюється Буча чи оговталися мешканці від пережитого, а також як його штаб допомагає військовим та їхнім родинам та про присутність Бога у житті українців.

 

Розкажіть про себе та вашу діяльність. Як вдається поєднувати всі обов’язки?

Я – військовий капелан громадського формування «Бучанська варта» та депутат Бучанської міської ради. Багато людей все поєднують на тлі війни. Вдається це робити, адже все сфокусовано на Бучанській громаді. Тому це нормально поєднувати, якщо воно працює на благо громади. Також відповідально ставлюся до депутатської діяльності, адже це вкрай важливо ще й під час відбудови громади.

 

Як і коли виникла ідея створити організацію?

Громадське формування з охорони правопорядку і державного кордону України «Бучанська варта» було засноване у 2013 році під час Революції Гідності. До нього увійшли люди, які були у 24 сотні самооборони Майдану та Правого сектору. Це бучанці, які об’єдналися заради єдиної мети.

У 2014 році нас було близько 70 осіб. Проте від того часу з нашої організації дуже багато людей пішли на службу або волонтерити. За всі роки існування через наше формування пройшло 300 людей, більшість з яких жителі Бучі.

 

Розкажіть, будь ласка, про діяльність в Ірпінській Біблійній Церкві. Як війна почалася для неї?

На початку повномасштабного вторгнення Ірпінська Біблійна Церква евакуювала з Ірпеня чи не пів міста жителів. Потім почала евакуювати з Бучі, Гостомеля, Ворзеля та інших навколишніх селищ та сіл. Тому люди дуже вдячні, що церква допомогла їм в надзвичайно скрутний час. 

Зауважу, що церква була готова до вторгнення. Коли все почалося, у нас чи не в єдиних був великий потужний генератор, який давав живлення всім церковним будівлям. Люди могли прийти, щоб зарядити телефони, поїсти чогось гарячого, просто пересидіти страшну мить та навіть заночувати. Фактично на тій стороні Ірпеня, де знаходиться Ірпінська Біблійна Церква, це була єдина так облаштована локація.

Крім того, якщо людина хотіла евакуюватися, то ми таку можливість надавали. Це була не просто евакуація в сусідні населені пункти, а в інші області України. Людина знала, що вона приїде в конкретний населений пункт і там її зустрінуть. Це були представники церкви, вони надавали житло, гарячу їжу та всебічну допомогу і духовну підтримку. 

Після деокупації Київщини Ірпінська Біблійна Церква відкрила волонтерські центри в Ірпені, Гостомелі, Бучі, Немішаєво, Бородянці, Новому Заліссі, Михайлівці-Рубежівці, щоб продовжувати допомагати людям. На ці локації були завезені генератори, щоб місцеві жителі могли приходити по будь-яку допомогу. І практичну, і духовну, і психологічну.

Нині 40 людей з Ірпінської Біблійної Церкви служать у ЗСУ. На жаль, ми маємо шість загиблих. Тому проводимо для родин цих військовослужбовців спеціальні зустрічі, долучаються й інші мешканці. Зазвичай ці зустрічі відвідують близько 60-70 людей. 

Також функціонує група підтримки родин, чоловіки яких воюють, зокрема для дружин та матерів.  

Крім того, ми плануємо побудувати ветеранський центр на території церкви та надавати широкий спектр послуг, серед яких адаптація, реабілітація і збереження особистості. 

 

Чи звертаються військові до Бога, коли йдуть в бій? Чи спостерігали якісь дивовижні випадки на фронті, після яких зрозуміли, що Бог на стороні українців?

Дивовижні випадки на фронті завжди є і будуть. Мені здається, що Бога є більше на фронті, аніж в тилу. Він там прямо себе проявляє через спасіння людей, наших хлопців, дівчат. Я пам’ятаю один випадок, коли прилетіла 155 міна і влучила в 10 метрах, але не розірвалася. Це було диво, бо фактично всі наші брати і сестри по зброї були поряд. Якщо би це сталося, то всі б загинули. 

Коли прийшли сапери знешкоджувати снаряд, то дуже здивувалися, що він не зірвався. А вже під час самого знешкодження ми побачили потужність ураження і зрозуміли, що з нами могло статися у разі детонування.  

Насправді таких історій тисячі. Військові дякують Богу, бо воєнна наука говорить, що міна має розірватися, а ми – загинути, але Бог говорить своє останнє слово і завжди воно є за ним. Ось чому важливо молитися, вірити, надіятися не тільки ЗСУ, а й людям, які перебувають в тилу. Щоб Божа рука була завжди з нашими хлопцями та дівчатами. 

 

Чи звертаються до вас сім’ї по духовну допомогу?

Так, до мене звертається дуже багато родин по духовну допомогу. Нещодавно консультував одну людину, яка розповіла, що непоганий бізнес та дохід, тому під час війни добре живе. Але водночас відчуває кризу в духовному плані. За словами людини, ця криза ламає її та не дає можливості далі існувати. Є випадки, коли людина втратила абсолютно все: і рідних, і близьких, і майно. Тоді вона потребує духовної допомоги, а коли отримує – в неї розгорається бажання жити далі.

Ірпінська Біблійна Церква та капелани надають таку духовну допомогу. Ми впевнені, що це найважливіше, що потрібно зараз людям. Якщо дух людини зломлений або надломлений, то її тіло і душа страждатимуть.

Хочу зазначити, що я є дев’ятим пастором-капеланом Ірпінської Біблійної Церкви, тому моїми зобов’язаннями є надавати людям духовну допомогу. Зазвичай це має вигляд консультації, яка є конфіденційною і розголосу не може мати ніякого. Навіть ті історії, про які я вам розповідав, то в них не згадувались імена. Я маю дозвіл від людей про них говорити, однак без імен. 

Таким чином духовна допомога є дуже важливою, нам її потрібно надавати, щоб люди витримали всі ці події. Якщо дух буде бадьорий та незламний, то це стане ще одним гарним фактором для перемоги над рашизмом.

 

На початку вторгнення ваш штаб зруйнували окупанти. Чи вдалося його відбудувати, чи довелося переїхати в інше місце?

Будинок, в якому знаходився штаб «Бучанської варти», був підірваний і спалений окупантами саме через те, що ми там знаходилися і чинили опір ворогу. Ми тримали бій прямо в центрі міста, тому фактично вони нас вичислили і спеціально нищили. 

Рашисти про нас знали ще й до повномасштабного вторгнення, писали, що ми «пособніки тєрорістов АТО» і всяку іншу дичину. Тому вирішили зруйнувати будинок, в якому ми розміщувалися. Втім, дякувати Богу, жителі цих під’їздів не постраждали, хоча постраждало їхнє майно.

Зараз Бучанська міська рада відновлює цей будинок, відбудова вже на завершальному етапі. Залишилося провести ще внутрішні оздоблювальні роботи. Але фасад будинку фактично відновлений. Тож ми чекаємо черги туди повернутися.

Два роки тому житель сусіднього будинку дав нам у безкоштовне користування велике приміщення. Ми за це дуже вдячні, оскільки можемо надалі допомагати військовим. Нині воно слугує складом. Втім ми мріємо і плануємо повернутися у свій довоєнний офіс.

Людина, яка дозволила користуватися приміщенням, сказала: “Хлопці та дівчата, я знаю вас. Знаю, чим ви займаєтесь, тому без зайвих питань, ось вам ключі”. Ми запропонували сплачувати хоча б комунальні послуги чи орендну плату, але чоловік відмовився, бо знає для чого слугує це приміщення.

 

Чи оговталися вже мешканці Бучі та району від подій, які відбулися понад два роки тому? Бачимо, що місто відновлюється, а люди повертаються до довоєнного життя.

Якщо ми подивимось на саме місто, а саме на інфраструктуру та все, що в ньому побудоване або відбудоване, то так, місто дійсно відновлюється. Буча стає гарною, приємною, гостинною та рідною домівкою. Але якщо ми поїдемо з вами на вулицю Героїв, де знаходиться наше міське кладовище, то ви побачите багато флагштоків з українськими прапорами, тому моральна травма самої громади не стала меншою. 

Так, вона, можливо, є більш контрольованою, адже люди намагаються навчитися з цим жити, але вона, все одно, на жаль, присутня в громаді. Ви знаєте, що у громаді було багато втрат саме серед цивільних. Лише в нашому місті загинуло 511 містян. Тому моральна травма досі є.

Але відновлення міста дає людям можливість лікувати травму, яку вони пережили в Бучі. Це добрий показник того, що все відроджується, а разом з тим в думках людей відновлюється саме життя. 

Таким чином відбудова добре впливає на ментальний стан жителів громади. Тим більше люди повертаються до Бучі, лунає дитячий сміх, дитячі майданчики заповнені, і це говорить про те, що життя продовжується, а ми маємо гарне майбутнє.

 

Який зараз настрій у військових? Чи не втратили вони надію?

Наразі військові дійсно втомлені і це треба визнати. Їх потрібно якнайшвидше замінити кимось більш свіжим, здоровішим. Але разом з тим, кимось навченим військовій справі, щоб безпечно та успішно передати позицій і рубежі. Ті, хто зараз на фронті, не просто чекають замінили. Вони розуміють, що ще потрібен час, аби навчити нових мобілізованих і передати весь досвід, пояснити нюанси несення військової служби у зонах бойових дій. 

Вони ніколи не погодяться на те, щоб передати свої позиції і свою службу на передовій новачкам, які нічого не знають про цю військову позицію і ділянку фронту.

Мобілізація для того й існує, аби з’ясувати скільки в Україні ще є людського військового потенціалу для оборони. На жаль, він має властивість закінчуватися. 

Також я завжди раджу молодим людям йти самостійно до ТЦК та обирати собі той напрямок, який найближчий до професії. Якщо ви знаєте, що вас призвуть у будь-якому випадку і намагаєтесь цього уникнути, то не варто, бо це все одно станеться. Тому краще піти самому, зробити цей чоловічий вчинок, аби цю війну не довелося вести вашим дітям.

Крім того, я вважаю, що під час призову до армії військовозобов’язаний має чітко знати, скільки часу він має пробути на фронті. Наприклад, людину призвали на початку повномасштабного вторгнення і от вона вже понад два роки служить. Водночас знає, що коли її строк мобілізаційної служби закінчиться, її буде ким замінити. А коли буде великий резерв, навіть декілька мільйонів, а може і більше, тоді військовозобов’язаний зможе служити лише один рік. Тому ментально та фізично кожен українець може себе до цього підготувати – піти послужити один рік. Чому один рік? Тому що він знатиме, що за цей час його замінять. Це гарний показник, адже людина конкретно знатиме, скільки часу їй доведеться служити.

 

Відомо, що минулого року українські військові найбільше потребували засобів електроніки, дронів, оптики, генераторів та автомобілів. Воїнам досі цього не вистачає, чи, можливо, тепер з’явилися й інші потреби?

На постійній основі треба дрони, адже ця війна фактично є інтелектуальною, дуже розумною. Також потрібні тепловізори, засоби індивідуального захисту, постійно треба поновлювати тактичні аптечки військовослужбовців, адже такі речі є розхідним матеріалом для порятунку життя.

Крім того, нашим захисникам потрібні прилади нічного бачення, різного роду оптика, часом генератори просять, екофло, тому що ці зарядні станції є тихими, можна прямо на носі у ворога їх використовувати і бути на зв’язку. Наша «Бучанська варта» особисто цим і займається, ми передаємо цю всю техніку, або до нас приїжджають і забирають вже самі військові.

 

Звідки виходить залучати кошти? Допомагають організації?

Зараз ми дуже рідко збираємо кошти, але просимо наших закордонних друзів чи просто українців купити нам це і навіть якщо в них є можливість, то вони можуть це напряму самі й передати. Тому насправді ми просимо допомогу, а не кошти на допомогу.

Проте є крайні випадки, коли люди кажуть: я не знаю, де це знайти, ось тобі гроші, купи це. То ми тоді відкриваємо збір і відзвітуємося за кожну гривню, яку ми отримали від добрих людей, і що ми купили, і кому передали. Загалом допомагають всі, і в Бучі люди активно підтримують. Звісно, що мешканці міста збідніли і пожертви знизились, але все одно вони продовжують допомагати та бути вдячними ЗСУ за звільнення міста і оборону України.

 

Також відомо, що Бучанська варта підтримує родини добровольців ЗСУ. Які благодійні організації вам у цьому допомагають і чому вам так важливо допомагати не лише військовим, а і їхнім сім’ям?

Ми сімейноцентричні. Ми не бачимо лише військового, який виконує завдання на фронті. Ми розуміємо, що родина воїна також на фронті і всі ці виклики, які були покладені на чоловіка, зараз переклалися на плечі його дружини, дітей і вони мусять самотужки справлятися з усіма труднощами. Але ми тут підставляємо своє плече, допомагаємо, організовуємо групи підтримки, навіть спілкування між дружинами військовослужбовців.

Ми бачимо фокус родини, тому що сім’я це один із найосновніших мотиваторів військового, щоб він міг ефективно служити та захищати Україну. Але якщо в його сім’ї є проблеми, то він тілом знаходиться на фронті, а думками і своїм розумом знаходиться з дружиною та намагається якось розв’язати це питання, тобто виходить, що він не є якісним виконавцем бойових завдань на фронті. Проте якщо він бачитиме, що держава або містяни піклуються про його дружину, то йому буде легше думати про свою службу.

 

Що можете побажати жителям Бучі та й всієї України?

Я хочу побажати всій нашій нації якомога швидше перемогти з Божою допомогою та нашої армії, відновити всі кордони 1991 року і всім разом перетворитися на будівельників, щоб відбудувати нашу країну. Я готовий сам особисто перекваліфікуватися з військового капелана на будівельника. Насправді фізична праця і вже повоєнна відбудова вона допоможе ментально подолати багато страхів, травм. Тому я мрію стати будівельником, я мрію, щоб наша країна якомога швидше свій суверенітет, територіальну цілісність і ми вже почали відбудовувати свою країну, чого бажаю і Київщині.

Related Posts