Три роки після битви за Ірпінь: як змінилась політична ситуація в місті та хто «забув» про війну

Три роки тому, у лютому 2022 року, Ірпінь став одним із перших міст, що взяли на себе удар російської агресії. Місто, розташоване на північний захід від Києва, стало ключовою перепоною на шляху ворога до столиці. Битва за Ірпінь тривала з 27 лютого по 28 березня 2022 року і стала одним із вирішальних етапів оборони столиці.

І тоді, у найтемніші години історії Ірпеня, політики проявили себе та своє справжнє ставлення до долі міста та його мешканців: хтось лишився і всіма силами намагався допомогти, хтось же вирішив думати лише про себе і продовжує це робити. Ми не будемо зараз показувати пальцями, бо факти скажуть самі про себе. Тож, давайте згадаємо як було тоді і що відбувається в Ірпені зараз.

Випробування лютим-2022 пройшли не всі

На фоні загального єднання у ті страшні часи здавалося, що всі чвари ірпінських політиків нарешті забулися та вони нарешті почали працювати злагоджено, аби врятувати рідне місто. Всі писали емоційні пости, намагалися надавати одне одному руку допомоги та активно шукали підтримки за кордоном. Проте чи було це таки насправді, чи все-таки відбувалось щось інше? Бо судячи з теперішніх подій, тоді щось таки пішло не так.

Розпочнемо з банального — чи справді міський голова Олександр Маркушин залишився в Ірпені, організовуючи оборону та евакуацію мешканців? Що ж, на користь правдивості цього є вагомі докази. По-перше, його можна побачити на багатьох фото чи відео у різні періоди лютого-березня саме в Ірпені. По-друге, за словами самих мешканців, його рішучість і відданість стали символом стійкості для громади: багато людей писали і пишуть про те наскільки важливою для них була його особиста допомога. 

На противагу цьому у нас є колишній мер Володимир Карплюк, який ставить свою допомогу на рівні та заявляє, що теж не покидав місто під час його оборони, але це дещо не сходиться зі справжніми фактами. Візьмемо хоча б те, що сам Маркушин заявляє: ексмер покинув місто на початку вторгнення і перебрався за кордон. Але добре, ці слова ще можна списати на політичні розбірки чи наклеп. 

Проте як пояснити той факт, що на початку березня Карплюк ще демонстрував у соцмережах свою присутність в Ірпені, але згодом такі регулярні фотозвіти зникли. Останній його допис з відео з Ірпеня датований 4 березня (наразі це відео видалене чи приховане, бо його неможливо нормально переглянути, лише сам допис).

Потім він ненадовго потрапив у кадр на відео з роздачею ліків у Маркушина 22 березня. 

Знову ексмер з’явився на відео вже аж 6 квітня, як раз після звільнення Ірпеня. При цьому, всі пости якраз таки до квітня на його сторінці підозріло зникли.

І якщо вже ми почали докопуватися до деталей, то до фото із допису від 1 червня 2022 року, де Володимир Карплюк якраз таки і заявляє у відповідь на нібито закиди хейтерів, що не покидав місто, теж є питання. Звісно, це все може бути лише наше надумування, але чи не здається дивним той факт, що буквально всі світлини політика зроблені в ідентичному одязі? Так, розуміємо, важкі часи, не було коли перевдягатись, але ж не понад місяць в одному й тому ж ходити. Адже очевидно цей пост був зроблений, щоб показати хроніку чим займався ексмер протягом періоду оборони Ірпеня. 

До речі, на відео від 22 березня він якраз таки в тих самих речах, що і на цих фото. Не виключаємо такої можливості, що воно могло бути записане заздалегідь і викладено «коли треба», позаяк на той момент вони з Маркушиним були «однією командою» і дуже покривали одне одного.

Не відставали й інші представники партії «Нові обличчя». Наприклад, політичний консультант Володимира Карплюка Петро Щербина також залишив Ірпінь, проте пізніше, у грудні 2022 року, випустив книгу «Битва за Ірпінь», де намагався переписати історію, виставляючи себе й своїх колег головними героями опору. Але книга замість очікуваного захвату викликала чимало критики серед мешканців і волонтерів, які були в місті під час окупації. Багато з них вважають, що справжню історію захисників і добровольців було знівельовано задля політичного піару.

Зачекайте, але чому ж ми вважаємо, що Петра Щербини не було в місті у той час? Ну так він сам про це прямо заявляв, кажучи, що очолив напрямок гуманітарного забезпечення міста і відкривав склади «на Львівщині, в Житомирі та Києві».

Тим часом значну частину оборони Ірпеня забезпечували місцеві добровольці, військові та прості мешканці, які не залишили місто. Саме вони під обстрілами рятували людей, будували барикади та допомагали евакуюватися. 

Якщо так подивитися, то більшість топових представників «Нових облич» магічним чином десь випарувались під час активних бойових дій, а згодом з’явились у найпотрібніший момент. Наприклад, перший заступник мера Андрій Кравчук, як і його політичні соратники, не був помічений у місті у критичний період, однак після деокупації швидко повернувся до місцевої політики. Та й мало того, не лише повернувся, а ще й отримав орден «За мужність» ІІІ-го ступеня за свої начебто заслуги перед містом. І хоч за цю нагороду його хейтило все місто, а військові навіть просили від неї відмовитися, звісно ж, політик цього не зробив.

Щобільше, Кравчук і сам привселюдно заявив, що участі у боях він не брав, а лише займався «матеріальним забезпеченням та документальним обігом». Він визнав, що не гідний нагороди, як воїни, що загинули під час боїв. Відомо, що у найстрашніші для Ірпеня дні війни заступник перебував на Вінниччині, але, знову ж таки, це все не завадило йому й досі триматися за цей орден.

Також варто згадати депутата та голову фракції «Нових облич» Олександра Пащинського, який ще на початку березня теж з’являвся на світлинах з Ірпеня, потім зник і дуже зручно вигулькнув у публічному просторі також після звільнення Ірпеня. Фото при повному параді зі зброєю він виклав уже 1 квітня, а до цього чомусь було затишшя.

Ще одна цікава персонажка – секретарка Ірпінської міської ради Анжела Макеєва. У 2022 році вона всіляко підтримувала дії Маркушина та міської ради, жодним чином не критикуючи їх. Вона теж не дуже «світилась» на фото з Ірпеня у страшні часи, але після старанно писала пости у фейсбуці про те, який Маркушин «найкращій» мер. І вихваляла міського голову вона не тільки у себе на сторінці, а навіть в коментарях під постами інших.

Проте у 2024 році, коли ситуація стабілізувалася, Макеєва різко змінила свою риторику, та взялася поливати міського голову брудом з усіх боків. І що ж ми маємо зараз, через три роки від початку повномасштабного вторгнення?

Новий лютий, нові виклики

Отож зараз, коли загальна ситуація в країні потребує єдності та спільної роботи на благо, як ніколи, всі ті, хто у 2022 році  і далі називали себе патріотами та казали, що роблять все заради добробуту Ірпеня, вирішили: саме час боротися за «місце під сонцем» та влаштовувати політичний переворот. Ідеальний варіант, поки українці не знають з якого боку хапатися за голову через новини, скинути чинного мера через сфабриковану справу щодо відвідин сина за кордоном майже три роки тому, а на його місце посадити секретарку міськради без вищої освіти.

І от ті, хто ще вчора нібито прикривав одне одному спину, сьогодні вже опинились по різні сторони барикад. Влаштовують політичні замовлення одне на одного, не можуть дійти згоди, сваряться, доходить навіть до постійного зриву сесій з важливими і терміновими для громади рішеннями, якщо депутатам з «Нових облич» щось не подобається (тут варто згадати що курує цими бунтами, звісно, вищезгаданий Пащинський як голова фракції).

Врешті в січні 2025 року все дійшло до точки апогею і хтось тепер опинився на лаві підсудних (Маркушин), а хтось — у ролі звинувачення, як головні свідки «страшного злочину» (Карплюк та Пащинський). І головне, що раніше з мера всі дружно робили героя, а зараз так само дружно малюють його ледь не найгіршою людиною у світі.

Де й поділась та єдність лютого-2022, бо, як виявилось, доступ до влади дорожчий за будь-які моральні цінності. Сьогодні, через три роки після звільнення Ірпеня, місто відновлюється. Відбудовуються зруйновані будинки, повертаються мешканці, працюють школи та лікарні. Але разом із цим повертаються й ті, хто втік у найважчі часи, – тепер вони знову хочуть бути «на троні». При цьому заявляючи, що це місце цілком заслужене, адже он як вони гарно допомагали раніше.

Чи варто довіряти тим, хто покинув громаду у вирішальний момент, а потім повернувся лише для того, щоб використовувати пам’ять про героїчну оборону у своїх інтересах? Питання риторичне. 

Ірпінь пам’ятає всіх – і тих, хто залишився, і тих, хто втік. І ця пам’ять стане найкращим суддею для тих, хто сьогодні знову намагається захопити повний контроль над містом.