Буча Головне

У Києві відкрилась виставка-рефлексія про окупацію Бучанщини

«Я повернусь» – так називається фотовиставка, де головною героїнею є Дар’я Зименко. Це непрості спогади людини, яка пережила окупацію Бучанського району. Інформатор БІГ поспілкувався з творцями виставки.

Документувати війну і воєнні злочини росіян можна по-різному. Можна у фото-, відеоматеріалах, у документах, а можна – в емоціях-спогадах. Виставку «Я повернусь» можна побачити у приміщенні Національної спілки журналістів України.

Дар’я – талановита ілюстраторка, членкиня ГО «SEMA Україна», що об’єднує жінок, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. На виставці –  15 світлин роботи талановитої фотографині Олександри Зборовської. Це справді своєрідний постархів з поверненням до себе – втілення пережитого в образах, в емоціях, переданих засобами фотозйомки.

Дар’я Зименко розповіла, що в основі виставки – її ідея і її особиста історія. А втілити її засобами фотографії допомогла  Олександра Зборовська.

«Я повернусь» – це справді історія повернення, повернення до себе і до життя після того, як в окупації Дар’я отримала надто важкий досвід, і не лише елементарного виживання. Були й набагато важчі й травматичніші моменти, про які вона довго нічого не говорила. Однак згодом зрозуміла, що  мовчати не можна, і саме тому виникла ідея втілити пережите в образи.

Фрагмент виставки «Я повернусь»

«Мені важко говорити на цю тему. Але – й важливо. Найскладніше –  саме у виставці показати те, що я пережила візуальним способом. Знайти ці образи було важкувато. Технічно і емоційно це мені було важко», – зауважила Інформатору БІГ Дар’я.

«Насправді ти ніби проживаєш досвід героїні історії, це, звісно, не може бути легким. Але я дякую за довіру Даші, бо дуже близько Даша змогла мене підпустити до своїх емоцій. Ми хотіли той досвід передати метафорично, за допомогою образів, так, щоб це викликало емоції. І передати стан Даші, щоб кожна людина могла відчути, наскільки вона готова до цього сприйняття, щоб зачіпало. Це було найскладніше – знайти образне, візуальне, метафоричне втілення», – розповіла Олександра.

Дар’я також пояснила, що це – навіть певним чином терапевтична робота, у цій виставці втілена рефлексія власного досвіду, а ще вона прагнула таким чином засвідчити про російські злочини, показати в образах, що їй довелося пережити і підтримати тих, хто пережив подібний досвід.

Світлини, що передають стан людини під час окупації

Відвідувачі виставки зазначили, що відчувають внутрішню вразливість героїні, яка переплітається з відвагою, адже є речі, про які надто непросто говорити.

А Дар’я розповіла, що на світлинах передано саме стани, які вона переживала.

«Наприклад, це стан, коли ти ніби виходиш з тіла, або коли ти не відчуваєш свого тіла, нечітке сприйняття реальності, або, наприклад, зламане дерево – і внутрішній стан зламаний. Скажу про кільна фото – на них речі нашої родини, нашого будинку – це машина, яку вкрали окупанти, це слід від кулі, залишеної окупантами після допиту, власне будинок, у якому це сталося, і той момент, коли ми ховалися  погребі, де було темно, і єдиним джерелом світла, та й опалення була свічка. Ще одна робота –  на ній можна побачити фотографії моїх предків – бабусів, дідусів, і трошки скажу про ефект, який ледь помітний. Ідея була така, що моє волосся переплітається з корінням дерев, і коріння іде до моїх предків. І коли ми були в окупації – хтось молився, а ми закликали сили предків, щоб вони нас врятували, допомогли, бо це будинок, де жили всі мої родичі  з покоління в покоління, і ми вважали, що вони нам допомагають, ми відчували цю силу. Для мене цей момент важливий. Але при цьому мені хотілося показати, що попри те, що є важкі періоди психологічні – з цих моментів можна вийти. І треба виходити. Для цього треба прикласти зусилля».

Всі роботи виконані саме плівковою фотокамерою, яка дає можливість показати те, що, можливо, не зовсім вдалося б під час використання «цифри».

Людмила Гусейнова і Дар’я Зименко

«Спочатку планувався колаж, але ми почали працювати з Сашею і вона зробила такі чудесні фото, що туди вже було нічого додавати, вони вийшли дуже цілісними і самодостатніми. Планую далі працювати над виставкою, і вже розказувати про шлях відновлення. Там же буде більше кольору. Але там ще є історія, пов’язана з моїм батьком, я хочу її розкрити, але мені на це потрібно більше часу і більше простору, бо це досить важка робота, яка вимагає більше часу і праці – над собою у тому числі. Бо це має бути щось більш об’ємне, велике, масштабне, там уже використаємо і колір, елементи колажу.  Ще хочу сказати, що я одержала багато підтримки, стільки, що навіть не очікувала. І це дало мені сили реалізувати цю ідею. Людмила Гусейнова мене підтримала, і  ГО «СЕМА», і дівчата – я всім дуже вдячна. Сама я б нічого не зробила», – каже Дар’я.

«Я дуже тішусь, що Дар’я найшла в собі силу, талант, можливості показати такі історії. Певним чином вони унікальні. Мені цікаво побачити, що буде в глобальному масштабі. Ми підтримуємо Дашу, готові й надалі будь-яким чином  надавати допомогу. Ми робитимемо все, щоб люди побачили історія жінки, котра дуже сильна і змогла вижити і змогла досягти творчої реалізації свого досвіду», – підкреслила Людмила Гусейнова – правозахисниця, громадянська журналістка, колишня політична увʼязнена, директорка з комунікацій ГО «СЕМА Україна» – організації, у який знайшла підтримку Дар’я Зименко.

Під час презентації виставки

Роботи вразили всіх відвідувачів виставки «Я повернусь». Під час презентації люди говорили про те, що справді у світлинах відображається стан героїні. І ця виставка емоціями свідчить про воєнні злочини рф, і про те, що зло не повинне лишитися непокараним. А ще – про велику силу духу героїні.

«Ці роботи вражають. На цих світлинах відчувається, що людина в ніби в розібраному стані – різні частини тіла ніби живуть окремо, а душа окремо. А щоб зібратися воєдино знову – треба мати велику силу», – зауважила перша секретар Спілки Ліна Кущ.

Related Posts